Цінні папери, акції, облігації, ф'ючерси

Інвестування – це вкладення коштів у інструменти інвестування з метою одержання доходів. А інструменти інвестування – це об'єкти та механізми вкладення коштів з метою отримання доходів.

Основними інструментами інвестування, окрім тих, що ми розглянули у попередніх розділах (депозити, вкладення у валюту та криптовалюту, цінні метали, нерухомість) є:

Цінні папери (акції, облігації, депозитні сертифікати)
Похідні інструменти.

Цінні папери

Незважаючи на те, що цей інструмент інвестування називають «папером» на даному етапі розвитку фінансового ринку цінні папери, що випускаються в документарній (паперовій) формі, зустрічаються досить рідко – їх замінили електронні (бездокументарні) форми цінних паперів.

Однак на ринку все ще можна зустріти деякі форми документарних ц/п, як, наприклад, векселі, депозитні сертифікати та інші.

Більшість сучасних цінних паперів не випускаються у паперовій формі, вони існують у вигляді записів на спеціальному рахунку, який веде спеціально призначена для цього організація – реєстратор або депозитарій, а право власності на цінний папір підтверджується випискою з цього рахунку. Це дуже схоже на електронні гроші, які існують лише у вигляді записів на рахунках банків.

Усі цінні папери за своєю економічною суттю можна поділити на:

Боргові – передабачають право власника паперу отримати фіксований дохід за ним до певного терміну (облігації, депозитні сертифікати)
Пайові – закріплюють право власника ц/п на частку в капіталі компанії-емітента такого паперу (акції)
Товарні – підтверджують право про конкретну партію товару
Похідні – ціна таких паперів залежить від зміни ціни якогось іншого активу та дає право на здійснення операцій з ним (опціони). При цьому більшість похідних інструментів немає статусу цінних паперів, а оформляються як контракти (ф'ючерси, свопи).

Іноді цінні папери поєднують у собі властивості різних видів: так, інвестиційні паї поєднують ознаки боргових та похідних цінних паперів.

У своїй діяльності інвестори найчастіше мають справу з акціями, облігаціями та інвестиційними паями. Операції з цінними паперами регулюються Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" та іншими нормативними актами.

Облігації

Облігація - це цінний папір, який дає право кредитору отримати у визначений термін номінальну вартість облігації та відсотки за нею (виплачуються разово при погашенні облігації або періодично – купонами). А це в свою чергу означає зобов'язання емітента повернути власнику облігації зазначену суму та дохід у вигляді відсотків за нею. Тобто власник облігації виступає кредитором, але не власником для компанії-емітента, і не дає права брати участь в управлінні компанією.

Облігації можуть випускати всі підприємства незалежно від їхньої організаційно-правової форми – такі облігації називаються корпоративними, а також держава (в особі Міністерства фінансів або місцевих адміністрацій) – у цьому разі йдеться про державні та муніципальні облігації. У першому випадку випуск підприємством облігацій постає як альтернатива отриманню кредиту, у другому – випуск облігацій державою використовується для покриття дефіциту бюджету.

Перед придбанням корпоративних облігацій інвестору необхідно ознайомитися з проспектом цінних паперів - це спеціальний документ, в якому дається докладна характеристика емітента і облігацій, що ним випускаються. Рівень ризику за облігаціями залежить від кредитоспроможності емітента.

Облігації, зазвичай, обертаються на фондовому ринку. Тобто власнику облігації не обов'язково чекати настання терміну погашення цінного паперу – він може продати облігацію іншим бажаючим на біржі чи на позабіржовому ринку.

Через відносну простоту розрахунку прибутковості за облігаціями (а відсотковий дохід за ними є фіксованим), такі цінні папери можуть стати гарним інвестиційним інструментом для інвесторів з консервативною або помірною стратегією інвестування.

Акції

Акція - це цінний папір, що дає право інвестору на частку в капіталі компанії, а саме:

право отримувати частину прибутку компанії;
право брати участь в управлінні компанією шляхом голосування на зборах акціонерів
право отримати частину майна підприємства у разі її ліквідації.

Основні відмінності акцій від облігацій:

власники акцій мають право голосу, а власники облігацій не беруть участь в управлінні компанією;
акціонери можуть отримати частину прибутку, але розмір цієї виплати заздалегідь не відомий, а власники облігацій не беруть участь у прибутках, зате мають фіксований передбачуваний прибуток від інвестицій.
акція немає терміну обертання, а облігації, зазвичай, мають термін погашення.

Частина прибутку, яку компанія сплачує своїм акціонерам, називається дивідендами. Це право, а не обов'язок компанії, тобто вона може витратити прибуток на інші цілі, наприклад, на розвиток. Таким чином, оскільки дивіденди не є гарантованими, інвестори при купівлі акцій більшою мірою розраховують на прибуток від зростання їхньої вартості. Найчастіше інвестування в акції зводиться до простої формули: купити — почекати - продати дорожче.

Для інвестування в акції інвестору необхідно мати широкий набір професійних якостей, володіти величезним масивом інформації – аналітичними звітами з прогнозом динаміки цін на майбутнє, розуміти, як можуть відреагувати інші учасники ринку на ту чи іншу новину, що впливає на ціну акцій, на основі чого приймати рішення про їх купівлю чи продаж.

За рахунок чого відбувається зростання ціни акцій, якщо дохідність за ними не гарантована? Парадокс фінансового ринку полягає в тому, що ціна на акції зростає, якщо інші інвестори вірять, що ці акції в майбутньому можуть принести їм дохід і готові платити за них більше.

Існує стереотип: якщо компанія розвивається успішно, отримує прибуток, інвестує у свій розвиток, збільшує частку ринку та виручку, то ціна її акцій має зростати. Тобто купуючи акції, інвестор купує очікування майбутніх успіхів компанії-емітента.

Оскільки майбутній дохід (або втрати) за акціями передбачити складно, то коливання цін на них значно більше, ніж коливання цін на облігації.

І якщо на слаборозвиненому фондовому ринку торгівля акціями більше нагадує казино, то на розвиненому ринку з великою кількістю учасників та обсягом торгів динаміка цін загалом відбиває стан економіки та очікувані його зміни. А це означає, що в розвиненій ринковій економіці та за правильно побудованого інвестиційного портфеля з диверсифікованими ризиками, ймовірність отримати хорошу прибутковість досить висока. Так, інвесторам-початківцям рекомендується купувати акції великих, всесвітньо відомих компаній, які користуються попитом, що підтримує їх ліквідність. Такі акції називають акціями першого ешелону чи «блакитними фішками».

Однак інвестору завжди потрібно пам'ятати про ризики втратити свої вкладення у разі падіння ціни акцій.

Історично першими з'явилися прості акції, описані вище.

Згодом з'явився новий вид акцій, який зберіг риси простої акції (виплата дивідендів, право на активи у разі ліквідації), але набув властивостей облігації (привілеї при виплаті дивідендів) – привілейована акція. Власники привілейованих акцій позбавлені права голосу на зборах акціонерів (за рідкісними винятками). Це робить ціну привілейованих акцій більш передбачуваною, а вартість менш мінливою (волатильною). Однак такий вид акцій не набув широкого поширення.

Похідні фінансові інструменти (ПФІ)

Суть похідних інструментів у тому, що вони засновані на майбутніх угодах, умови яких фіксуються вже зараз. Такі угоди мають чітко визначений термін виконання та називаються строковими. А найпопулярніші похідні фінансові інструменти на даний момент – це опціони та ф'ючерси.

Ф'ючерс - це біржовий договір, за яким продавець зобов'язується поставити обумовлену за якістю кількість товару (базовий актив), а покупець - у певну дату в майбутньому сплатити та отримати товар за ціною, встановленою в момент укладання угоди.

Спочатку всі ф'ючерсні контракти були постачальними, тобто наприкінці терміну контракту за ними відбувалося фізичне постачання обумовленого товару. Але з часом переважна більшість ф'ючерсних контрактів стали розрахунковими, коли фізичного постачання товару не відбувається, а визначається сума виграшу/програшу кожної сторони і здійснюється переказ грошей від сторони, що програла.

Особливість роботи з ф'ючерсними контрактами полягає в наступному:

у момент укладання контракту його учасники нічого не платять один одному, оскільки ціна товару на момент виконання контракту невідома;
необхідно внести гарантійне забезпечення за контрактом на рахунок клірингової компанії, яка працює з біржею, яка здійснює торги. Це гарантійне забезпечення є певною часткою вартості контракту, яка гарантує здатність учасників угоди виконати у майбутньому свої зобов'язання. Для менш волатильних активів гарантійне забезпечення може становити 5–10% від суми контракту, для волатильних — до 30%;
ф'ючерсні контракти маржуються, тобто щодня ними відбувається розрахунок виграшів і програшів (або варіаційної маржі) по займаній позиції. Гроші за програш списуються із суми гарантійного забезпечення, а гроші за виграш приєднуються до цієї суми. Повністю забрати гроші з рахунку можна лише закривши позицію за ф'ючерсним контрактом;
як тільки величина гарантійної суми, що залишилася на рахунку, стане меншою за певне значення, інвестор отримує маржин-кол (margin call) — вимогу поповнити рахунок, щоб величина гарантійного забезпечення повернулася до необхідного рівня. "Піти в мінус" інвестору не дозволять. Якщо після маржин-колу гроші не вносяться, то позиція інвестора за цим контрактом може бути примусово закрита зі збитком для нього.

Таким чином, при використанні ф'ючерсного контракту інвестору можуть знадобитися гроші до моменту виконання контракту, якщо ціна активу різко піде в несприятливий для нього бік, хоча потім він, можливо, і заробить (якщо ціна зміниться вигідним для нього чином).

Опціон – це контракт, який дає його власнику право купити чи продати базовий актив за зафіксованою в ньому ціною. Особливість опціону у тому, що його власник сам вирішує, виконувати чи не виконувати контракт. Такого вибору власник ф'ючерсу не має.

Сторона, яка має право вибору, називається покупцем опціону, і за це право вона сплачує іншій стороні (продавцю опціону) певну суму ціну опціону (премію).Якщо опціонний контракт можна виконати лише в останній день (дата закінчення опціону), такий опціон називають європейським, а якщо будь-якого дня до дати закінчення, включаючи останній, — американським.

Залежно від того, яке право зафіксовано у контракті (купити чи продати актив), виділяють два типи опціонів. Опціон пут (PUT) дає право його власнику продати базовий інструмент. Відповідно, опціон кол (CALL) передбачає право його власника придбати базовий актив. На біржі одночасно обертаються обидва типи опціонів.

На відміну від ф'ючерсу, що встановлює одну універсальну ціну на базовий актив, опціони, що одночасно обертаються на біржі, можуть мати різну ціну виконання (страйк). Ціна самого опціону, за якою він продається на ринку, називається премією і визначається в ході біржових торгів. Премію завжди сплачує покупець продавцю опціону як плату за право виконати цей опціон у майбутньому.

На відміну від ф'ючерсів, опціони дають можливість покупцеві обмежувати збиток у разі руху ціни в несприятливий бік.

Ф'ючерси та опціони активно використовуються для хеджування - управління ризиками під час операцій з базовими активами. Однак більшість професіоналів фінансового ринку не рекомендують використовувати подібні інструменти інвестору-початківцю, оскільки в торгівлі ф'ючерсами та опціонами використовується принцип «фінансового важеля» — навіть невеликі коливання базового активу можуть спричинити як суттєвий виграш, так і значну втрату по відношенню до розміру вкладених коштів. Операціями з похідними фінансовими інструментами є сенс займатися лише за допомогою інвестиційних радників або за наявності відповідної освіти.

Читайте також: