Наодинці з природою: тур по Івано-Франківській області

Грязьовий вулкан Старуня  (с. Старуня, Богородчанський район)

Село Старуня знаходиться за 32 кілометри від Івано-Франківська. Його головна пам'ятка – геологічна пам'ятка природи, єдиний вулкан, що діє в Карпатах.

Джерело:  http://foto.delfi.ua

Вулкан, за геологічними мірками, - немовля, йому не більше 150 років. Своїм народженням він головним чином завдячує людям. Близько століття тому у цій місцевості почали розробляти нафтове родовище. Пласт нафти знаходився дуже близько до поверхні землі, але запасів чорного золота виявилося замало для промислового видобутку.

Але Старуня порадувала підприємців іншою знахідкою – озокеритом (природний віск), який широко використовувався у косметичній промисловості. Але незабаром він втратив свою популярність. Озокерит витіснили з косметичного ринку дешевші синтетичні замінники. Розробку природного воску спіткала та сама доля, як і нафтове родовище.

Але потривожена земля досі не втомлюється обурюватися безпардонному втручанню людини у свої надра і випускає назовні газ, озокерит та нафту, перемішані з водою та сіллю – це і є склад вулканічної «лави». «Лаву» Старуні легко переплутати із брудом.

Село Старуня посідає перше місце у рейтингу найсейсмоактивніших місць українських Карпат. Ділянка площею півтора квадратних кілометри, місце колишнього озокеритового промислу, чуйно реагує на всі землетруси, що відбуваються в радіусі шести тисяч кілометрів, і називається Чудо-Старуня. У Чудо-Старуні висока сейсмочутливість проявляється в утворенні тріщин, провалів, зростанні порогів, появі невеликих водоспадів, грязьовому вулканізмі та активному газовиділенні. Саме останні два пункти приваблюють сюди туристів.

Зараз вулкан налічує вісім постійних кратерів та дванадцять непостійних. Зовні вулкан справляє гарне враження: він здається тихим та доброзичливим. Але це враження оманливе, тому що не пройде і кілька хвилин, як він подасть сигнали загрози - рокіт, і довго не думаючи почне атаку, піднімаючи в повітря фонтан окропу.

Джерело:  http://www.geocaching.su

Сусід «мокрого» кратера – «вогненний», він не попереджає про небезпеку, а просто, вже кілька десятиліть, рівно горить злістю. "Вогненний" кратер випускає назовні фонтан газу.

Джерело:  http://foto.delfi.ua

Але не вулканом єдиним відоме село Старуня. У його околицях є унікальна двадцятиметрова солона криниця. Концентрація солі в ньому дуже висока – 70%. Колись з усієї околиці сюди приїжджали за сіллю. Зараз криниця трохи вийшла зі своїх «берегів» і може перетворитися на солоне озеро.

Старуня – важливий археологічний об'єкт, тут свого часу було знайдено сімнадцять поселень стародавніх людей (VII-V століття до нашої ери), мамонти, волохаті носороги та інша доісторична живність. У Львові є цілий музей, присвячений знахідкам Старуні.

Джерело:  http://leib-hussar.livejournal.com

Манявський водоспад, Манявський скит  (с. Манява, Богородчанський район)

Село Манява знаходиться за 48 км від Івано-Франківська. Невелике мальовниче село, населення якого налічує трохи більше 3000 осіб, дуже цікаве з туристичної точки зору. Тут знаходиться одна з найшанованіших на Прикарпатті православних святинь – чоловічий монастир Манявський скит, а поряд із селом на річці Манявка – найвищий водоспад українських Карпат.

Джерело:  http://www.saga.ua

Манявський скит (скит - відокремлена чернеча обитель) - це діючий Хрестовоздвиженський монастир та архітектурна пам'ятка XVII століття. Місцевість привабила ченців своєю самотністю ще ХIII столітті, але безпосередньо скит був заснований у 1608 році ченцями Афонського монастиря Іовом Княгиницьким та Іваном Вишенським. Іов Княгиницький став першим ігуменом обителі, він увів суворі правила до статуту монастиря, за що скит прозвали «українським Афоном».

У 1612 році на території монастиря збудовано Хрестовоздвиженську церкву, а вже в 1621 році з метою захисту від турків і татар навколо монастиря зведено три оборонні вежі та потужну стіну. У тому ж 1621 патріарх Тимофій II дав Манявському скиту почесне право ставропігії, що означало підпорядкування безпосередньо Константинопольському патріарху. А з 1628 року скит отримує статус прота, який дав йому чільне становище стосовно інших монастирів. Скит стає епіцентром духовного життя Галичини, її православним серцем. У підпорядкуванні у Манявського скиту на той час перебувало 556 буковинських, галицьких та молдавських монастирів. 

Джерело:  http://www.photovision.ru

Але ні молитви, ні оборонні стіни не змогли вберегти монастир від руйнування 1676 року під час турецького набігу. Зусиллями українських гетьманів, молдавських покровителів та інших людей, небайдужих до долі монастиря, 1681 року важливу православну святиню було відновлено. Але вже 1785 року за наказом Австрійської влади Манявський скит був закритий, і лише 1998 року монастир «ожив» - у нього знову прийшли ченці.

Манявський скит досить компактний. На його території є триярусна надбрамна вежа, яка служить дзвіницею, двоярусна оборонна вежа, п'ятиярусна Висока вежа, трапезна, в'їзна брама, кам'яні та дерев'яні келії. Під монастирем є підземні ходи, що ведуть у гори. Екскурсію скитом проводять самі ченці.

Джерело:  http://io.ua

Вище Манявського скиту розташувалася ще одна визначна пам'ятка – Блаженний камінь – величезна кам'яна ніша, що служила житлом першим ченцям.

У кутку ніші є цілюще джерело, яке, за легендою, почало бити після старанних і довгих молитов ченців. Зараз ключик дуже слабкий, але його чудодійна сила від цього не зменшилася. Сюди продовжують приходити паломники для молитви та зцілення. Щоб дістатися Блаженного каменю, треба подолати дуже крутий підйом. Крім того, забираючись на гору, слід бути дуже уважним: зверху доріжкою «спускають» ліс.

Висота Манявського водоспаду – 14 метрів. Він знаходиться вище села. Місцевість, якою вам треба пройти, щоб помилуватися на це диво природи дика і недоторкана, тут ніщо не говорить про цивілізацію. Ви зможете насолодитися природою без відволікаючих факторів. Якщо не полінуєтеся подолати пішки 7 км (машини тут не проїдуть), то ваші зусилля будуть винагороджені незабутніми емоціями.

Захопіть із собою гумові чоботи та короткі штани: у багатьох місцях річку Манявку треба переходити вбрід.

Дорогою вас зустрінуть інші, не менш цікаві та красиві менші водоспади, вони підготують до зустрічі з найбільшим водоспадом українських Карпат.

Карпатський трамвай  (селище Вигода, Долинський район)

Джерело:  http://greentrain.com.ua

Селище знаходиться за 70 км від Івано-Франківська. Вузькоколійна залізниця (Мізунська гілка) у Вигоді була побудована наприкінці XIX століття бароном фон Поппером для перевезення карпатського лісу від місця рубки до селища. Ширина колії 760 мм, що вдвічі вужче за традиційну європейську. За часів Радянського Союзу протяжність залізниці збільшилася, але з набуттям Україною незалежності лісозаготівлі у Вигоді занепали, а з ними і вузькоколійна залізниця. Але у 2004 році гілку реанімували для туристичних потреб, і з того часу «Карпатський трамвай» возить гостей за тринадцятикілометровим екскурсійним маршрутом кожного четверга (о 15:00), суботи (о 11:00) та неділі (о 11:00).

Якщо ви подорожуєте самі, бажано заздалегідь узгодити свій приїзд, тому що покататися на «Карпатському трамваї» туристичні агенції привозять організовані групи туристів. Карпатський трамвай складається з локомотива, в якому є 12 пасажирських місць, вагони VIP класу (зразка стандартних залізничних вагонів), вагона-кабріолету (немає стекол у вікнах) та відкритої платформи з лавками та столиком.

Вагон-кабріолет  Джерело: http://greentrain.com.ua

Порада від Prostobank: якщо в «Карпатському трамваї» ви вирішили подорожувати спекотним літнім днем, вибирайте відкриту платформу, тому що в інших вагонах душно і, крім того, не такий широкий огляд.

Платформа

Туристичний маршрут пролягає через мальовниче передгір'я Карпат.

Джерело:  http://greentrain.com.ua

«Карпатський трамвай» проїжджає через чотири мости та робить зупинку двічі. Перший – неподалік джерела мінеральної води, якою може пригоститися кожен турист. Другий – для купання у водоспаді (не забудьте захопити купальник).

Джерело:  http://greentrain.com.ua

По дорозі назад трамвай робить зупинку біля санаторію, де вас за помірну плату нагодують і напоять, тут буде можливість пройти по підвісному мосту через річку Мізунку. Під час руху трамваю задерикуватий екскурсовод розповість вам історію Вигоди, Мізунської гілки та байки, пов'язані з нею.

Сайт "Карпатського трамвая":  greentrain.com.ua

Скелі Довбуша  (неподалік міста Болехів)

Джерело:  http://varandej.livejournal.com

Болехів розташувався за 76 км від Івано-Франківська та за 9 км від курорту мінеральних вод - Моршин. Місто має давню історію, перші згадки про нього відносяться до 1371 року. У 1546 році місцева поміщиця Гросовська побудувала тут солеварню та міські укріплення, щоправда, вже у 1562 році всі будівлі ініціативної Гросовської були знищені під час набігу татар. У XVII столітті Болехів перейшов у володіння шляхтича Гедзінського, який відновив солеварню та збудував два костели: один – для польської шляхти, другий – для простих людей. У місті активно розвивалися торгівля, ремесла і вже в 1603 йому було надано Магдебурзьке право, з цього моменту Болехів став одним з найважливіших військових пунктів Речі Посполитої в Прикарпатті.

За часів панування на болехівських землях польських панів, місцеві жителі, які ніколи раніше не знали кріпацтва, організовували партизанські загони, учасників яких називали опришки, укриттям для опришків служили ліси. Гуцульські партизани грабували польські маєтки, торговельні каравани, вбивали шляхтичів. Опришки не привласнювали награбоване собі, а ділилися здобиччю з простим народом, вони вважали, що таким чином відновлюють справедливість.

Найвідомішим прикарпатським «Робін Гудом» був ватажок опришків – Олекса Довбуш, який вів війну проти польського гніту у 1738-1744 роках. Довбуш став одним із улюблених героїв фольклору, а все красиве та таємниче у місцевих лісах жителі стали незмінно асоціювати з його ім'ям. Один із прикладів – скелі на Соколовій горі, біля яких навряд чи народний герой хоч раз зупинявся на ночівлю, але це не заважає їм носити ім'я народного героя.

Зі Скалами Довбуша пов'язано чимало легенд. Одна з них свідчить, що опришки Довбуша сховали тут скарб, а місцевий мольфар (чаклун) зачарував його. Скарб не треба шукати, скелі розступляться і покажуть багатства, коли людина скаже «правильне» слово. Інша легенда розповідає, що скелі самі сховали пораненого Довбуша в ущелині і тим самим уберегли його тіло від наруги. 

Скелі Довбуша – це нерукотворна «висяча фортеця», що охороняла Соляний шлях, яким доставляли «біле золото» з прикарпатських родовищ до Європи.

Біля підніжжя Соколової гори, вершину якої вінчають Скелі Довбуша, є автобусна стоянка, галявина для пікніків, дерев'яний готель та кілька колиб, в яких ви зможете скуштувати страви національної кухні.

Джерело:  http://varandej.livejournal.com

Готуйтеся до тривалого підйому, його довжина три кілометри. Подолати цю відстань можна і на коні. 

Камінь Одинець  Джерело: http://varandej.livejournal.com

Скелі у лісі виростають несподівано. Камінь Одинець – перший зустрічає подорожнього на дорозі, за ним слідує Основний масив, або Замок, який має форму підкови.

Джерело:  http://varandej.livejournal.com

До скель у давнину були «прибудовані» дерев'яні оборонні стіни та інші споруди, необхідні військовому гарнізону.

Джерело:  http://varandej.livejournal.com

Підкова вражає не лише зовні, а й усередині. Тут все говорить про те, що колись у цьому місці людина розвинула бурхливу діяльність: у камені вибиті печери, ніші та сходи.

З вершини скель відкривається чудова панорама.

Джерело:  http://varandej.livejournal.com

Крім Скал Довбуша на околицях Болехова, в самому місті заслуговують на увагу туриста: храм Святої Параскеви (XIX століття), храм Святої Анни, римо-католицький костел Вознесіння Матері Божої, костел Успіння Богородиці, греко-католицька Троїцька церква (XIX століття), солеварня (XIX століття), будівля міської ратуші (XIX століття), Державний Музей історії міста Болехів та його околиць.